Нормативно-правове забезпечення виховної роботи
Методичні рекомендації щодо оранізації виховного процесу
Про деякі питання з національно-патріотичного виховання в закладах освіти
Про схвалення Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей
Про схвалення Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року
1. Схвалити Національну стратегію реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року, що додається.
2. Міністерству юстиції разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у шестимісячний строк Кабінетові Міністрів України проект плану заходів з реалізації Стратегії, схваленої цим розпорядженням.
НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ
реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року
Затвердження цієї Стратегії зумовлене необхідністю вдосконалення механізмів юстиції щодо дітей на засадах забезпечення їх прав шляхом виконання програм профілактики правопорушень серед дітей, здійснення ефективних заходів соціальної адаптації та реабілітації неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом.
Основними факторами, що впливають на формування протиправної поведінки дітей, є негативне (криміногенне, протиправне тощо) оточуюче середовище, в якому зростають діти та під впливом якого формується їх світогляд, моральні цінності та особистості; бажання до самореалізації та утвердження авторитету серед однолітків; недостатній рівень виховання та правової освіти; відсутність розуміння наслідків своїх вчинків, а також відсутність доступних програм організації дозвілля.
Для зниження рівня впливу правопорушень та мінімізації факторів формування протиправної поведінки дітей необхідно запровадити цілісну систему заходів, що включатиме забезпечення дієвого правосуддя, соціально-виховні та реабілітаційні програми для неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом, профілактичні та освітні програми, адресні соціальні послуги, що можуть допомогти дитині набути навичок з розв’язання соціальних, побутових проблем, створення можливостей для навчання керувати власною поведінкою та виваженого ставлення до своїх вчинків, професійного розвитку та налагодження стосунків у сім’ї та громаді.
Зазначене вимагає комплексного підходу, який можливо забезпечити за умови скоординованих дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема судів, органів прокуратури, підрозділів Національної поліції, органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби, організацій громадянського суспільства, надавачів соціальних, освітніх, медичних та інших послуг.
При цьому забезпечення найкращих інтересів дитини як пріоритетна засада формування та здійснення дружнього до дитини правосуддя, що декларується, зокрема, міжнародними стандартами, потребує ефективного впровадження таких спеціальних практик та механізмів, як методика “Зелена кімната”, процедура відновного примирення (медіації), соціального патронату.
Ця Стратегія спрямована на розв’язання основних системних проблем юстиції щодо дітей, подолання прогалин у системі міжвідомчої взаємодії, забезпечення профілактичної, соціально-виховної роботи та роботи, спрямованої на ресоціалізацію неповнолітніх, які схильні до протиправної поведінки та вчинили правопорушення, а також на посилення захисту прав дітей, які потерпіли від правопорушень, зокрема насильницького характеру, та дітей, які є свідками правопорушень.
Стан і проблеми у сфері юстиції щодо дітей
Протягом останніх років прийнято ряд нормативно-правових актів, спрямованих на удосконалення законодавства у сфері захисту прав дітей, поліпшення стану превентивної та профілактичної роботи, створення ефективної системи виправлення та ресоціалізації неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом. Насамперед слід відзначити схвалені та затверджені Президентом України, Кабінетом Міністрів України стратегії і програми, серед яких Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року; Стратегія державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року; Стратегія розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року; Державна соціальна програма “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2021 року; план дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року; Державна цільова соціальна програма “Молодь України” на 2016-2020 роки.
Важливим кроком стало запровадження нових підходів до здійснення судочинства у провадженнях щодо злочинів, вчинених неповнолітніми, зокрема шляхом прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України, яким передбачено особливості кримінального провадження щодо неповнолітніх, а також Закону України “Про пробацію”, де особливої уваги заслуговують положення про обов’язкове складення досудової доповіді для забезпечення суду інформацією, що характеризує неповнолітніх обвинувачених з метою прийняття рішення про міру відповідальності, а також застосування до неповнолітніх, які засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, або звільнені від відбування покарання з випробуванням, системи соціально-виховних заходів, у тому числі пробаційних програм з урахуванням оцінки ризиків повторного вчинення такими неповнолітніми кримінальних правопорушень.
Разом з тим щороку більш як 6,5 тис. неповнолітніх вчиняють кримінальні правопорушення, стосовно яких виноситься понад 3 тис. вироків. Значною залишається частка тяжких та особливо тяжких злочинів, за вчинення яких засуджено більше половини усіх неповнолітніх. Серед вчинених злочинів значний відсоток становлять корисливі насильницькі діяння, а практично половина злочинів вчиняється неповнолітніми у складі групи осіб.
Крім того, майже незмінною залишається тенденція до вчинення неповнолітніми повторних злочинів. Так, у 2016 році така частка становила 2,6 відсотка загальної кількості злочинів, вчинених неповнолітніми за визначений звітний період, а у 2017 році - 2,3 відсотка, що свідчить про недостатній рівень виховного впливу покарання або примусових заходів виховного характеру, які застосовуються згідно із законодавством.
Зазначене підтверджується статистикою щодо кількості засуджених неповнолітніх, які відбувають покарання у виховних колоніях. Так, станом на 1 травня 2018 р. 68 відсотків загальної кількості неповнолітніх, які відбувають покарання у виховних колоніях, раніше притягувалися до кримінальної відповідальності та відбували покарання, не пов’язані з позбавленням волі.
Слід зазначити, що офіційні показники повною мірою не відображають ситуації, що склалася із вчиненням злочинів за участю неповнолітніх, у зв’язку з рядом причин, насамперед проблем у системі виявлення злочинів.
Серйозним недоліком у роботі органів, служб і закладів, відповідальних за проведення профілактичної та соціально-виховної роботи, надання соціальних, освітніх та інших видів послуг, є відсутність дієвих програм профілактики і корекційних програм поведінки, надання послуг дітям та їх сім’ям, спрямованих на зменшення впливу факторів ризику, які зумовлюють протиправну поведінку дітей і враховують особливості окремо хлопців і дівчат.
Так, 22 відсотки засуджених неповнолітніх у 2016 році на момент вчинення злочинів перебували поза контролем суспільства, оскільки ніде не навчалися і не працювали. У 2017 році частка таких засуджених неповнолітніх становила 24 відсотки. З 1224 неповнолітніх, які перебували на обліку уповноважених органів з питань пробації, станом на 1 січня 2018 р. 21 відсоток неповнолітніх не працювали та не навчалися, близько 50 відсотків виховуються у сім’ї з одним із батьків.
Послуги, що можуть отримати неповнолітні, які вчинили правопорушення, переважно спрямовані на виправлення вже сформованої протиправної поведінки, а не на подолання факторів, що зумовили таку поведінку. При цьому такі послуги не враховують особливостей хлопців і дівчат, оскільки державна статистика у цій сфері не ведеться.
Виконання більшості функцій, пов’язаних з профілактикою та протидією злочинності серед дітей, покладено на органи Національної поліції, МВС та Мін’юсту. Разом з тим ефективна профілактика злочинності, формування ціннісних життєвих орієнтирів та правосвідомості молоді, у тому числі шляхом навчально-виховного впливу, невід’ємно пов’язана з діяльністю інших органів, служб та установ, зокрема МОН, Мінсоцполітики, Мінмолодьспорту, облдержадміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Однак на сьогодні не визначено спільних заходів з об’єднання зусиль усіх заінтересованих органів у сфері профілактики злочинності серед дітей та забезпечення реабілітації правопорушників. Системна роз’єднаність державних інститутів не дає змоги досягти позитивних результатів у сфері захисту дитини від криміногенного середовища та повною мірою реалізувати державну політику у сфері юстиції щодо дітей.
Саме тому в 2017 році з метою запровадження міжінституційної платформи для системного обговорення та вирішення проблемних питань розвитку юстиції щодо дітей, прийняття узгоджених рішень, що відповідають найкращим інтересам дитини, утворено Міжвідомчу координаційну раду з питань правосуддя щодо неповнолітніх (далі - Рада), яка є тимчасовим консультативно-дорадчим органом Кабінету Міністрів України. До складу Ради увійшли представники Мін’юсту, Мінсоцполітики, МВС, Мінмолодьспорту, МОН, Національної поліції, Уповноважений Президента України з прав дитини, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, представники Генеральної прокуратури України, міжнародних та громадських організацій, діяльність яких спрямована на захист прав дітей.
Дотримання ряду стандартів у сфері юстиції щодо дітей визначено міжнародними зобов’язаннями України, які випливають із міжнародно-правових актів. Правову основу стандартів становлять міжнародні документи універсального та регіонального характеру:
Конвенція про права дитини, що ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. та набрала чинності для України 27 вересня 1991 р.;
Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, що набрав чинності для України 3 квітня 2003 р.;
Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах, що набрав чинності для України 28 липня 2004 р.;
Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправи правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила), що прийняті і проголошені резолюцією 40/33 Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада 1985 р.;
Керівні принципи запобігання злочинності серед неповнолітніх Організації Об’єднаних Націй (Ер-Ріядські керівні принципи), прийняті резолюцією 45/112 Генеральної Асамблеї ООН 14 грудня 1990 р.;
Правила Організації Об’єднаних Націй щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі, прийняті резолюцією 45/113 Генеральної Асамблеї ООН 14 грудня 1990 р.;
Права дітей в рамках відправи правосуддя щодо неповнолітніх, зауваження загального порядку № 10 (2007) Комітету ООН з прав дитини 25 квітня 2007 р.;
Рекомендація N R (87) 20 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам “Про соціальний вплив на злочинність неповнолітніх”, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 17 вересня 1987 р. на 410-му засіданні заступників міністрів;
Рекомендація CM/REC (2008) 11 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо європейських правил стосовно неповнолітніх правопорушників, які підлягають призначенню санкцій чи заходів, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 5 листопада 2008 р. на 1040-й зустрічі заступників міністрів;
Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 р. на 1098-й зустрічі заступників міністрів;
Правила ООН стосовно поводження з ув’язненими жінками і засобів покарання для жінок-правопорушниць без позбавлення їх свободи (Бангкокські правила), прийняті Генеральною Асамблеєю ООН від 21 грудня 2010 р.;
Основні принципи застосування програм відновного правосуддя в кримінальних справах, прийняті Економічною і Соціальною радою ООН 24 липня 2002 р. на 37-му пленарному засіданні.
Права дітей також визначено договорами про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, укладеними між Україною та іншими державами.
При цьому відповідно до Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила), основними цілями юстиції щодо дітей визначено забезпечення благополуччя дітей та уникнення застосування виключно каральних санкцій. Згідно з принципом співмірності відповідь на дії неповнолітніх правопорушників повинна ґрунтуватися не тільки на ступені тяжкості правопорушення, а і на вивченні таких особливостей особистості, як соціальний статус, ситуація в сім’ї, майновий стан та інші фактори, які визначають особистість дитини.
Таким чином, відповідно до вимог міжнародних актів про права людини система юстиції щодо дітей повинна бути спрямована на сприяння виправленню, ресоціалізації та соціальній реінтеграції дитини, включаючи формування в неї почуття гідності та усвідомлення цінності особистості, а також виховання поваги до прав інших людей.
Метою цієї Стратегії є запровадження ефективних механізмів у системі юстиції щодо дітей, спрямованих на посилення відповідальності держави та суспільства за розвиток дітей, підвищення рівня соціального та правового захисту дітей, які перебувають у конфлікті із законом, зниження рівня злочинності, а також виправлення та соціальну реабілітацію неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом.
Принципами реалізації цієї Стратегії є:
пріоритет захисту прав та свобод дитини;
забезпечення належного захисту прав, свобод і законних інтересів дітей;
економія кримінальної репресії;
відновлювальний підхід у здійсненні правосуддя за участю дітей;
різнобічність та комплексність заходів;
забезпечення професійного підходу осіб, уповноважених на роботу із дітьми;
підтримка сімей у вихованні дітей та забезпечення їх повноцінного розвитку;
співпраця між державними органами і громадськими організаціями, впровадження найкращих практик та методів захисту прав і свобод дітей.
Завдання та основні напрями реалізації Стратегії
Профілактика правопорушень серед дітей
На сьогодні система заходів, спрямованих на профілактику правопорушень серед дітей, містить ряд недоліків, зокрема:
відсутній механізм координації та моніторингу діяльності державних органів, установ та закладів, недержавних організацій, що здійснюють заходи з профілактики правопорушень серед дітей;
відсутня дезагрегована статистика за ознакою статі, що негативно впливає на здійснення профілактики правопорушень та реабілітацію дітей;
відсутня ефективна практика розроблення і затвердження програм профілактичної роботи, що передбачають загальні вимоги до профілактики, зміст такої роботи, моніторинг результативності;
відсутні дієві механізми роботи з вразливими групами дітей, які з різних причин перебувають у сфері дії юстиції щодо дітей;
неузгодженість між уповноваженими суб’єктами спільного комплексу принципів і цілей профілактики правопорушень серед дітей, ролі кожного у її здійсненні та ступеня залучення, розуміння підходів, спрямованих на сприяння зменшенню кількості правопорушень, що базуються на наявному досвіді, в тому числі міжнародному.
Крім того, останнім часом зберігається тенденція до зменшення кількості суб’єктів, що надають соціальні послуги, зокрема послугу із соціальної профілактики. На рівні місцевого самоврядування недостатньо уваги приділяється попередженню та профілактиці правопорушень серед дітей, зокрема спостерігається відсутність ініціатив у територіальних громадах щодо розвитку профілактичних послуг для дітей та молоді з урахуванням потреб громади, стратегічного планування таких послуг, запровадження механізмів здійснення контролю та оцінки якості.
Зазначені проблеми та обмежене фінансування заходів, спрямованих на попередження та профілактику правопорушень, призводять до неефективності їх застосування.
Для забезпечення системного підходу до профілактики злочинності серед дітей необхідно:
запровадити механізм міжвідомчої координації дій з метою профілактики правопорушень серед дітей, що передбачатиме, зокрема, процедуру інформаційного обміну;
узгодити завдання з профілактики правопорушень серед дітей між органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
удосконалити діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, спрямовану на проведення оцінки потреб населення у соціальних послугах, зокрема у соціальній профілактиці, з метою попередження правопорушень серед дітей, планування надання соціальних послуг відповідно до потреб, визначення обсягів фінансування, а також на вибір суб’єктів, що надають соціальні послуги, створення умов для розвитку ринку надавачів таких послуг;
розробити рекомендації для територіальних громад щодо необхідності створення такого благоустрою територій населених пунктів, який сприятиме створенню безпечного середовища та зниженню рівня злочинності;
збільшити кількість заходів з профілактики правопорушень під час розроблення програм соціально-економічного розвитку, спрямованих на забезпечення працевлаштування, розвитку освіти, охорони здоров’я, надання соціальних послуг, благоустрою, подолання бідності;
розробити і виконати різні за видами, змістом, особливостями цільових груп програми профілактики правопорушень серед дітей для застосування органами, установами та закладами з урахуванням положень про їх діяльність, в тому числі для закладів догляду та виховання дітей;
запровадити проведення оцінки ризиків вчинення правопорушень дітьми та корекційних програм, орієнтованих на усунення факторів, що сприяють вчиненню правопорушень дітьми, які схильні до протиправної поведінки, перебувають у складних життєвих обставинах тощо;
запровадити систему моніторингу ефективності програм профілактики правопорушень серед дітей із залученням до його проведення організацій громадянського суспільства;
вжити заходів до забезпечення діяльності фахівців із соціальної роботи у територіальних громадах як координаторів організації роботи з виявлення осіб/сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, для своєчасного реагування на ризики вчинення правопорушень дітьми, які проживають у таких сім’ях;
удосконалити систему підготовки, підвищення кваліфікації фахівців, залучених до виконання профілактичних та корекційних програм, проведення моніторингу їх ефективності, оцінки ризиків вчинення правопорушень дітьми;
проводити систематичну інформаційну роботу із запобігання злочинності серед дітей з урахуванням регіональних, гендерних чи інших особливостей;
проводити дослідницьку та аналітичну роботу із запобігання виникненню ризиків вчинення дітьми правопорушень і формування пропозицій щодо впровадження її результатів;
запровадити єдині стандарти ведення державними органами гендерно-недезагрегованої статистики щодо дітей, які перебувають у конфлікті із законом.
Захист прав неповнолітніх, що притягаються до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень
В Україні процедури притягнення до адміністративної відповідальності є значною мірою застарілими у зв’язку з тим, що Кодекс України про адміністративні правопорушення прийнято Верховною Радою Української РСР 7 грудня 1984 р. та введено в дію з 1 червня 1985 року. Українській правовій системі властиві проблеми, характерні для інших пострадянських держав: законодавче регулювання суспільних відносин не відповідає сучасній ситуації та не містить належних гарантій захисту прав осіб, передбачених міжнародними стандартами. Процедури провадження у справах про адміністративні правопорушення порівняно з кримінальними є спрощеними, а перелік засобів для захисту особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, досить обмежений. Розгляд справ про адміністративні правопорушення часто формальний, а наявність протоколу про адміністративне правопорушення сприймається як беззаперечний доказ вини особи. Отже, деякі права осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, на важливості яких наголошується у міжнародних документах, не передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення.
З метою удосконалення системи судочинства у частині притягнення неповнолітніх до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень необхідно:
- дотримання принципу презумпції невинуватості особи;
- належне та своєчасне повідомлення батьків або законних представників неповнолітнього про його затримання;
- ефективний доступ неповнолітніх до безоплатної вторинної правової допомоги шляхом удосконалення механізму швидкого залучення захисника;
- спеціалізацію суддів, що розглядають справи про адміністративні правопорушення за участю неповнолітніх;
- дотримання принципу пропорційності призначеного адміністративного стягнення або заходу впливу вчиненому правопорушенню;
- дотримання принципу індивідуалізації відповідальності - скасування адміністративної відповідальності батьків за вчинення неповнолітніми віком від 14 до 16 років адміністративних правопорушень та діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність;
передбачити можливість звільнення неповнолітніх від відповідальності до розгляду справи судом з покладенням на них певних обов’язків (відвідування корекційних програм, закладу освіти тощо);
удосконалити положення Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині захисту процесуальних прав неповнолітніх, що притягуються до адміністративної відповідальності, зокрема захисту їх права на конфіденційність, права неповнолітнього під час адміністративного затримання на утримування окремо від дорослих правопорушників, права особи, що притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законного представника на заявлення відводів;
запровадити механізм заміни адміністративного стягнення у виді штрафу іншим видом стягнення для неповнолітніх осіб, які не мають самостійного джерела доходів.
Захист прав дітей у кримінальному провадженні
На етапі досудового розслідування дитина вперше зустрічається із системою кримінальної юстиції. Від якості та повноти досудового розслідування залежить подальший перебіг кримінального провадження. Захист прав дітей на зазначеному етапі відіграє надважливу роль для повноцінної системи кримінальної юстиції.
Положення законодавства та практика його застосування певною мірою відповідають нормам міжнародного права у сфері юстиції щодо дітей. Водночас лишаються проблеми, розв’язання яких необхідно забезпечити шляхом виконання Україною міжнародних зобов’язань, насамперед дотримання засад кримінального процесуального законодавства.
Серед основних проблем, що існують у цій сфері, необхідно визначити такі:
відсутність чітких положень щодо процесуальних прав дітей, які не досягли віку кримінальної відповідальності, що не відповідає не лише міжнародним стандартам кримінальної юстиції щодо дітей, а і загальним стандартам, які застосовуються до повнолітніх осіб;
відсутність обов’язкового спеціального навчання слідчих, прокурорів у провадженнях щодо неповнолітніх;
низький рівень розвитку альтернативних судовим провадженням механізмів;
відсутність чітко визначених прав законного представника дитини у кримінальному процесуальному законодавстві;
недостатній рівень правової визначеності статусу педагога, психолога, лікаря, представника служби у справах дітей, відсутність критеріїв їх вибору та залучення;
недостатня ефективність участі захисника неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого у досудовому розслідуванні внаслідок відсутності єдиних стандартів спеціалізованого навчання захисників, які залучаються для надання правової допомоги.
Для розв’язання зазначених проблем та удосконалення системи досудового розслідування необхідно:
забезпечити рівність прав дітей, які вчинили суспільно небезпечні діяння, передбачені статтями Особливої частини Кримінального кодексу України, до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, з правами підозрюваних, обвинувачених;
встановити строки затримання неповнолітніх, які є достатніми для цілей досудового розслідування, але не надмірними;
забезпечити обов’язкове спеціальне навчання слідчих, що здійснюють досудове розслідування, та прокурорів, що здійснюють нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у провадженнях щодо неповнолітніх;
запровадити альтернативні судовим провадженням процедури з метою якнайшвидшого виведення дитини із системи кримінального правосуддя;
запровадити єдині стандарти навчання захисників, які залучаються для надання правової допомоги дитині, яка є підозрюваною чи обвинуваченою;
забезпечити єдиний підхід до допиту дітей незалежно від їх статусу у кримінальному провадженні (підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий тощо), зокрема з використанням таких спеціальних методик, як “Зелена кімната”;
забезпечити визначення чіткого переліку прав законних представників дітей під час кримінального провадження;
забезпечити правову визначеність статусу педагога, психолога, лікаря, представника служби у справах дітей, критеріїв їх вибору та залучення;
сприяти вдосконаленню правозастосовної діяльності органів досудового розслідування у провадженнях за участю дітей, які є свідками або потерпілими, з метою захисту їх прав.
Законодавство враховує ряд вимог щодо особливостей судового провадження за участю дітей, зокрема можливість проведення закритих судових засідань для захисту конфіденційності, завдання якнайменшої шкоди дитині; з’ясування умов, у яких живе і виховується неповнолітній обвинувачений; наявність таких спеціальних учасників судового розгляду, як законний представник, педагог, психолог чи лікар, представник служби у справах дітей та уповноваженого підрозділу органів Національної поліції; спеціалізацію суддів, які розглядають провадження.
Водночас окремі аспекти судового розгляду потребують системного удосконалення, а саме: фактичне притягнення до відповідальності дітей, які не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, у тому числі з їх направленням для виправлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків; відсутність обов’язкової спеціальної підготовки суддів, прокурорів та захисників у провадженнях за участю дітей; відсутність належних умов для проведення судових засідань в оточенні, дружньому до дитини.
Для забезпечення здійснення ефективного правосуддя під час судового провадження, учасником якого є дитина, необхідно забезпечити:
обов’язкову спеціальну підготовку суддів, які розглядають кримінальні провадження, учасником яких є дитина;
гарантії неупередженості педагога, психолога та представника служби у справах дітей шляхом передбачення можливості їх відводу;
спеціалізоване навчання прокурорів, що підтримують державне обвинувачення у провадженнях щодо неповнолітніх;
інформування безпосередньо дитини про обвинувачення і виклик її до суду;
належні умови для проведення судових засідань в оточенні, дружньому до дитини;
право на конфіденційність з урахуванням міжнародних стандартів та кращих практик;
вирішення проблемних питань, що виникають під час судового розгляду у провадженнях за участю дітей, які є свідками або потерпілими, зокрема в частині визначення їх правового статусу.
Призначення покарання неповнолітнім та його виконання
Призначення покарання є останнім етапом судового процесу. Україною зроблено певні кроки для запровадження індивідуального виховного підходу під час призначення покарань та їх виконання на противагу каральному підходу.
Однак залишається ряд проблем, що потребують розв’язання, зокрема високий відсоток покарань, пов’язаних з ізоляцією від суспільства, що призначаються неповнолітнім. Так, у 2016 році до позбавлення волі засуджено 14,2 відсотка всіх засуджених неповнолітніх, у 2017 році - 13,5 відсотка. Крім того, звільнено від відбування покарання з випробуванням 57,3 відсотка засуджених у 2016 році та 53 відсотки - у 2017 році, що також не вважається альтернативним заходом, оскільки таким особам призначено покарання у виді арешту чи позбавлення волі на певний строк. Результати аналізу статистичних даних свідчать про те, що під час призначення покарань не завжди враховуються психологічні та вікові особливості неповнолітніх, сприйняття ними вчинених правопорушень та час, необхідний для досягнення позитивних змін у поведінці. Невирішеним є питання існування шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації внаслідок підпорядкування таких закладів МОН, для якого робота із зазначеною категорією дітей не є профільною діяльністю, відсутності спеціальних програм роботи з такими дітьми, а також високої вартості утримання таких закладів і тенденції до їх скорочення.
З метою удосконалення системи покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх правопорушників, та порядку їх призначення необхідно:
розробити та впровадити комплексні підходи роботи з дітьми, які на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність;
передбачити, що направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей та підлітків застосовується виключно до дітей, які не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або звільнені від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, в разі вчинення суспільно небезпечних діянь, які кваліфікуються як тяжкі та особливо тяжкі злочини;
вирішити питання щодо існування шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації з одночасним впровадженням дієвої альтернативи таким закладам;
розширити перелік підстав для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності;
розширити можливості застосування до неповнолітніх покарань, не пов’язаних з ізоляцією особи, шляхом доповнення наявного переліку, а також удосконалення практики застосування існуючих покарань, зокрема громадських і виправних робіт, штрафів;
забезпечити врахування вікових особливостей неповнолітніх шляхом зменшення мінімального та максимального строку покарання у виді позбавлення волі на певний строк, що застосовується до неповнолітніх;
підвищити ефективність примусових заходів виховного характеру шляхом надання суду можливості накладати додаткові обов’язки на дитину;
забезпечити можливість внесення змін до строків звільнення від відбування покарання з випробуванням, що встановлені судом за результатами розгляду справи;
переглянути мінімальний строк звільнення від відбування покарання з випробуванням;
переглянути перелік обставин, які обтяжують покарання для неповнолітніх;
передбачити можливість заміни покарання у виді штрафу іншим видом покарання для неповнолітніх, які не мають самостійного джерела доходу, та визначити відповідний механізм.
Найпоширенішими проблемами ресоціалізації засуджених неповнолітніх є розлади психічного та фізичного здоров’я, вживання психоактивних речовин, соціальна дезадаптація, втрата або відсутність соціально-корисних зв’язків, відсутність навичок для проживання в громаді, відсутність освіти та/або професії.
Для розв’язання зазначених проблем ресоціалізація засуджених повинна передбачати комплекс психологічної і практичної підготовки неповнолітніх щодо засвоєння нових соціальних ролей, відновлення соціально-корисних зв’язків та правового статусу, усунення або нейтралізацію негативних факторів, які перешкоджають інтеграції в суспільство. Водночас наявні недоліки в організації соціально-виховної роботи із засудженими неповнолітніми, незабезпеченість їх трудового і побутового влаштування, відсутність ефективних програм підтримки та соціальних послуг за місцем проживання не забезпечують належних умов для успішної ресоціалізації, внаслідок чого виникають ризики вчинення нових злочинів.
Для забезпечення ефективної роботи з ресоціалізації неповнолітніх необхідно:
запровадити стандарти організації соціально-виховної роботи з неповнолітніми для забезпечення їх ресоціалізації;
забезпечити розвиток центрів соціальної адаптації для неповнолітніх;
забезпечити впровадження соціального замовлення соціальних послуг для засуджених неповнолітніх, у тому числі щодо забезпечення їх соціальної адаптації та інтеграції до громади;
підвищити професійний потенціал працівників соціально-психологічної служби установ виконання покарань, органів пробації з питань забезпечення ресоціалізації засуджених неповнолітніх шляхом розроблення та впровадження відповідних програм підвищення кваліфікації;
проводити інформаційні кампанії для роботодавців з метою працевлаштування неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі, від відбування покарань з випробуванням.
Крім того, у виховних колоніях необхідно:
запровадити інструменти проведення оцінки ризиків вчинення повторного правопорушення для планування соціально-виховної роботи з неповнолітніми, зокрема з урахуванням гендерної складової;
запровадити вимоги до індивідуальної програми підготовки до звільнення та інтеграції до громади після звільнення неповнолітніх, які включають скоординовані заходи установ виконання покарань, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, надавачів соціальних послуг, центрів зайнятості;
підвищити ефективність виконання програм, спрямованих на формування життєвих навичок, правової свідомості, виховання самоповаги, лідерства, формування незалежної виваженої власної позиції, з урахуванням індивідуальних та групових особливостей неповнолітніх засуджених, програм реабілітації дітей, які перебувають у підвищеному стресовому стані, зустрічалися з проблемою насильства, схильні до вживання психоактивних речовин, та забезпечити розвиток стратегії комунікації неповнолітніх засуджених для підтримки стосунків з рідними, зокрема з урахуванням гендерної складової.
Фінансове забезпечення реалізації Стратегії
Фінансування цієї Стратегії здійснюється за рахунок державного бюджету в межах коштів, призначених для відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також місцевих бюджетів.
Для реалізації цієї Стратегії органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть залучати позабюджетні фонди, у тому числі громадських організацій, міжнародну технічну допомогу у порядку, визначеному законом.
Цю Стратегію передбачається реалізувати шляхом розроблення та ухвалення плану заходів з її реалізації із зазначенням строків їх виконання, відповідальних виконавців, індикаторів виконання.
Результати реалізації Стратегії
Результатом реалізації цієї Стратегії повинне стати вдосконалення системи юстиції щодо дітей, поліпшення стану захисту їх прав, впровадження ефективної системи ресоціалізації неповнолітніх, які потрапили у конфлікт із законом, а також зниження рівня злочинності серед дітей.